ПРОЕКТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНЦЕПЦІЯ РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За редакцією Л.Я. Ковальчука, М.М. Буртняка, А.Г. Шульгая

Затверджено
рішенням міжвідомчої комісії обласної ради з реформування, структуризації
медичної галузі та вироблення концепції розвитку охорони здоров’я
в Тернопільській області від 01.02.2011 р.

Затверджено

спільним засіданням вченої ради Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського і колегії головного управління охорони здоров’я
обласної державної адміністрації від 08.02.2011 р., протокол № 9

Рішення Тернопільської

обласної ради

від 8 грудня 2009 року № 848

Створити

міжвідомчу комісію з реформування, структуризації медичної галузі та вироблення концепції розвитку охорони здоров’я в Тернопільській області:

Ковальчук Леонід Якимович – голова постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства і дитинства, голова міжвідомчої комісії;

Турецька Наталя Іванівна – член постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства і дитинства, секретар міжвідомчої комісії.

Члени міжвідомчої комісії:

Бліхар Василь Євгенович                   начальник управління охорони здоров’я Тернопільської міської ради;

Ганусевич Ольга Іванівна                  головний спеціаліст-юрист головного управління охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації (за згодою);

Гірняк Мирослав Ярославович        головний лікар комунального закладу Тернопільської обласної ради “Тернопільська обласна клінічна лікарня”;

Дністрян Степан Семенович             головний державний санітарний лікар Тернопільської області;

Дутка Євген Миколайович                секретар постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства і дитинства;

Заліщук Олег Юрійович                     начальник управління містобудування та архітектури Тернопільської обласної державної адміністрації (за згодою);

Кміта Віктор Вікторович                    головний лікар Тернопільської міської комунальної лікарні № 2 (за згодою);

Козаков Григорій Костянтинович   головний лікар Кременецької центральної районної лікарні;

Курило Володимир Михайлович     заступник голови постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства і дитинства;

Мартинюк Василь Іванович              член постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони навколишнього природного середовища та природокористування;

Надал Сергій Віталійович                   голова постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань соціально-економічного розвитку, промислової політики, транспорту та зв’язку, інвестицій, підприємництва;

Ониськів Богдан Омелянович           начальник головного управління охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації (за згодою);

Паничев Володимир                           головний державний санітарний лікар міста Тернополя (за згодою);

Олександрович                                    

Погоріла Софія Володимирівна       начальник головного управління праці та соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації;

Росоловський Володимир                 начальник відділу по забезпеченню повноважень щодо управління суб’єктами

Олексійович                                          спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області;

Семків Михайло Петрович                головний лікар Чортківської центральної районної комунальної лікарні
(за згодою);

Семчишин Валентин Адамович       начальник відділу юридичної та кадрової роботи виконавчого апарату Тернопільської обласної ради;

Соколовський Олег Іванович            начальник управління житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради (за згодою);

Степанова Марія Миколаївна           начальник управління житлово-комунального господарства Тернопільської обласної державної адміністрації (за згодою).

Зміст

 

 

Вступ.............................................................................................................. 4

Розділ I. Організація медичної допомоги в районі........................................ 18

1. Організація первинної медико-санітарної допомоги................................ 18

2. Організація та надання швидкої медичної допомоги................................ 23

3. Консультативно-діагностичні центри........................................................ 28

4. Лікарня планового лікування..................................................................... 31

Розділ II. Госпітальні округи.......................................................................... 33

1. Загальні принципи організації діяльності медичних округів..................... 33

2. Лікарня інтенсивного лікування................................................................. 36

Розділ III. Організація надання медичної допомоги
жителям м.Тернополя.................................................................................... 38

Розділ IV. Третинна медико-санітарна допомога.......................................... 40

Розділ V. Регулювання мережі лікувально-профілактичних закладів............ 44

Розділ VI. Організація надання медичної допомоги
за основними напрямками............................................................................. 45

1. Організація надання медико-санітарної допомоги
з внутрішньої медицини................................................................................. 45

2. Організація надання педіатричної допомоги............................................. 46

3. Організація надання акушерсько-гінекологічної допомоги...................... 48

4. Організація надання хірургічної допомоги................................................ 49

5. Хоспіси....................................................................................................... 50

 

 

ВСТУП

 

Сучасний стан здоров’я населення України характеризується несприятли­вою демографічною ситуацією, високими показниками смертності осіб праце­здатного віку, скороченням середньої тривалості життя, що вимагає покращення системи організації охорони здоров’я.

На сьогодні медична галузь має суттєві недоліки:

— відсутность чіткого розмежування завдань первинного, вторинного та тре­тинного рівнів медико-санітарної допомоги і, як наслідок, невиправдане дублювання функцій і завдань;

— недостатнє забезпечення надання невідкладної медичної допомоги;

— погано організована швидка медична допомога;

— нескоординоване управління рівнями медичної допомоги;

— недостатньо розвинута первинна медико-санітарна допомога;

— невиправдано сформовані і неефективно працюючі стаціонари, орієн­товані на виконання плану ліжко-днів;

— недостатнє забезпечення медичних закладів діагностичною і лікуваль­ною апаратурою та обладнанням;

— розпорошеністю медичних кадрів, що за рядом позицій приводить до не­достатньої кваліфікації;

— недостатнє та неефективно розподілене фінансування.

На даний час в Тернопільській області медичну допомогу надають 1029 зак­ла­дів охорони здоров’я, серед яких 756 ФАПів, 146 амбулаторій загальної практики – сімейної медицини, 12 дільничних лікарень, 12 районних лікарень, 17 централь­них районних лікарень, 4 міських лікарні, 19 обласних лікувальних закладів.

Первинна медико-санітарна допомога для сільського і міського населення області надається закладами первинного та вторинного рівня, фінансування яких здійснюється за рахунок сільських, селищних, районних та міських бюджетів.

Всього бюджет медичної галузі області на 2010 рік становив 846 257 600 грн, в тому числі бюджет м. Тернополя – 100 931 800 грн. Серед коштів, які виді­ляються на охорону здоров’я, 10,79 % витрачається на первинний рівень медико-санітарної допомоги, 54,62 % на вторинний та 34,59 % на третинний рівень (рис. 1). Тобто, первинна медична допомога, якої потребує більшість населення, отримує найменшу кількість коштів, а фінансування галузі області направлено в основному на спеціалізовану cтаціонарну допомогу.

 За даними розрахунків, оптимальною схемою розподілу коштів медичної галузі Тернопільської області є виділення 20-25 % на первинний рівень медико-санітарної допомоги 10 % – на екстрену (швидку) медичну допомогу, 25-30 % – на вторинний рівень медичної допомоги, 30-35% – на третинний рівень медичної допомоги (рис. 2).

На сьогодні в районах області витрата коштів на вторинну стаціонарну медичну допомогу становить 83,5 % та лише 16,5 % на амбулаторно-поліклінічну допомогу на первинному і вторинному рівні (рис. 3).

На рівні району, який обслуговує в основному сільське населення, потреба у фінансуванні амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги, в тому числі на первинному і вторинному рівні, становить 50-60 %, екстреної (швидкої) медичної допомоги – 10 % і стаціонарної допомоги ­– 30-40 % (рис. 4).

За даними Світового банку, комісії Всесвітньої організації охорони здоров’я, «Здоров’я населення є одним із найважливіших факторів економіки будь-якої краї­ни та добробуту населення». За останні півстоліття здатність системи охорони здоров’я впливати на здоров’я населення збільшилася в декілька разів. Сьогодні система охорони здоров’я за умови її ефективної організації може забезпечити зменшення загальної смертності у віці до 75 років на 23 % у чоловіків і на 32 % у жінок, смертності від ішемічної хвороби серця – на 40-50 %.

Результати широкомасштабного дослідження запобігання смертності в Україні, проведеного Українським центром соціальних реформ, показали, що за період 1995–2006 років смертність від причин, яким можна запобігти діями системи охорони здоров’я, не змінилася або навіть зросла.

Отже, відсутність, незважаючи на збільшення фінансування галузі, пози­тивної динаміки показників смертності від причин, на які охорона здоров’я за умов своєчасної діагностики та якісного лікування може впливати, свідчить, що вплив системи охорони здоров’я не збільшується, а навіть зменшується.

У зв’язку з цим, для вирішення завдань наближення медичної допомоги до кожної людини є необхідність створення відокремлених юридичних структур – центрів первинної медико-санітарної допомоги, фінансування яких повинно проводитися із єдиного об’єднаного бюджету району, а у м. Тернополі – міського, і підпорядкування їх відділам охорони здоров’я райдержадміністрацій, а у м. Тернополі – міському відділу охорони здоров’я.

 

 

Рис. 1. Існуючий розподіл коштів медичної галузі по Тернопільській області.

 

 

Рис. 2. Оптимальна схема розподілу коштів медичної галузі для Тернопільської області.

 

 

Рис. 3. Розподіл коштів медичної галузі на рівні району.

 

 

Рис. 4. Схема оптимального розподілу коштів медичної галузі району відповідно до потреб у рівнях надання медичної допомоги.

 

Вторинна медична допомога забезпечується на рівні поліклініки (спеціа­лізована амбулаторна допомога) та стаціонару. У зв’язку з відсутністю чіткого роз­межування амбулаторної допомоги на первинному та вторинному рівнях назріла потреба відокремити спеціалізовану амбулаторну допомогу і для її надання створити потужні консультативно-діагностичні центри та оснастити їх сучасним обладнанням. Це дасть можливість суттєво наблизити медичну допо­могу до населення, оскільки всі необхідні обстеження і консультації з рекомен­даціями подальшого лікування кожен громадянин зможе отримати в межах свого району.

Низька якість та ефективність роботи більшості відділень центральних районних лікарень, відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців спонукає до суттєвої реорганізації стаціонарної допомоги. Для поліпшення її якості постала необхідність створення на території області госпітальних округів із потужними багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування, в яких буде сконцентровано висококваліфікований кадровий потенціал та матеріально-технічне обладнання. Виходячи із територіального устрою та чисельності насе­лення області, таких округів доцільно створити 5 – Кременецький, Тернопільсь­кий, Бережанський, Борщівський та Чортківський госпітальні округи. Після створення та оснащення багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування необхідно провести диференціацію в наданні медичної допомоги на вторинному рівні, зокрема перевести потік пацієнтів, які потребують інтенсивного лікування, в багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, а центральні районні лікарні перепрофілювати у лікарні для проведення планового стаціонарного лікування з оптимальною кількістю ліжок, визначеною органами місцевого самоврядування, в яких надаватиметься стаціонарна допомога хворим із хронічними захворюван­нями, здійснюватиметься проведення повторних курсів протирецидивної терапії або доліковування з використанням стандартних схем лікування. Доцільним є те, щоб у структурі лікарні планового лікування створити такі відділення: приймально-діагностичне відділення з палатами інтенсивної терапії, цілодобовим чергуван­ням лікаря-анестезіолога і сучасною діагностичною базою (рентген, УЗД-діаг­нос­тика, ендоскопія, кабінети функціональної діагностики, ургентна лабора­торія), соматичні відділення для дорослих та дітей.

Для забезпечення своєчасного надання невідкладної допомоги населенню потребує суттєвої реорганізації служба швидкої та невідкладної медичної допомоги. На даний час значні території сільських населених пунктів у районах області перебувають поза межами нормативної потреби в наданні швидкої медичної допомоги. Необхідне збільшення мережі станцій, пунктів швидкої медичної допомоги постійного та тимчасового базування і забезпечення їх відповідним обладнанням і спеціальними транспортними засобами. Відсутня вертикаль управління швидкою медичною допомогою області та регулювання маршрутів машин швидкої допомоги.

Такі реорганізаційні зміни вимагають іншої структурної організації охорони здоров’я району та системи фінансування.

Внаслідок проведеного реформування в кожному районі необхідно створи­ти відділ охорони здоров’я райдержадміністрації з централізованою бухгалте­рією. У підпорядкування відділу охорони здоров’я райдержадміністрації будуть входити як окремі юридичні особи: центр первинної медико-санітарної допомо­ги, швидка медична допомога, консультативно-діагностичний центр, лікарня плано­вого лікування. Причому центр первинної медико-санітарної допомоги, консуль­та­тивно-діагностичний центр, лікарня планового лікування будуть отриму­­вати фінансування із районного бюджету. Фінансування швидкої медичної допо­моги, лікарень інтенсивного лікування повинно проводитися із обласного бюджету.

Реалізація пропонованої концепції реформування галузі охорони здоров’я в Тернопільській області дозволить:

— досягти підвищення доступності надання медичної допомоги для кожної людини;

— покращити якість надання медичної допомоги населенню;

— структурно розмежувати первинний, вторинний і третинний рівні медич­ної допомоги шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги, високоспеціалізованих консультативно-діагностичних центрів, госпітальних округів, університетської лікарні та їх ресурсного забезпечення;

— покращити матеріально-технічне забезпечення закладів первинного, вторинного та третинного рівнів;

— провести перерозподіл коштів, які витрачаються на охорону здоров’я, відповідно до потреб населення в медичній допомозі;

— об’єднати кошти для надання первинної медико-санітарної допомоги на рівні району, окремо м. Тернополя, для надання швидкої медичної допомоги, вторинної (лікарні інтенсивного лікування) і третинної допомоги – на рівні обласного бюджету.

Етапи проведення реформування:

І-й етап

1. Формування підрозділів центрів первинної медико-санітарної допомоги в регіонах області і м.Тернополі в складі існуючих медичних закладів (юридич­них осіб): лікарських амбулаторій; амбулаторій загальної практики –­ сімейної меди­цини; медичних пунктів; фельдшерських пунктів; фельдшерсько-акушерсь­ких пунктів; сімейних лікарів; дільничних лікарів.

2. Формування підрозділів сучасної швидкої медичної допомоги в складі існуючих медичних закладів, медичних об’єднань або відокремлених в окремі юридичні особи: станції швидкої медичної допомоги; пункти швидкої медичної допомоги постійного базування; пункти швидкої медичної допомоги тимчасо­вого базування.

3. Створення консультативно-діагностичних центрів у районах на базі існуючих районних поліклінік; в м.Тернополі – на базі існуючих лікувально-профілактичних закладів.

4. Створення відділів охорони здоров’я райдержадміністрацій і централі­зованих бухгалтерій. Переведення центрів первинної медико-санітарної допо­моги, консультативно-діагностичних центрів, лікарень планового лікування в окре­мі юридичні особи, підпорядковані відділу охорони здоров’я райдержадміністрації.

5. Реструктуризація та оптимізація ліжкового фонду закладів охорони здоров’я.

ІІ-й етап

1. Укріплення матеріальними ресурсами, обладнанням і кадрами лікарень інтенсивного лікування, переведення їх в обласне підпорядкування і фінансування.

2. Переведення підрозділів швидкої медичної допомоги в обласне підпо­рядку­вання.

3. Переведення медичних пунктів, фельдшерських пунктів, фельдшерсько-акушерських пунктів у підпорядкування лікарських амбулаторій з фінансуванням за рахунок районного бюджету. Поступове переведення ФАПів, які обслуговують 1200 і більше населення, в амбулаторії загальної практики – сімейної медицини.

ІІІ-й етап

1. Переведення стаціонарного вторинного рівня медичної допомоги з район­них лікарень в лікарні інтенсивного лікування.

2. Формування лікарень планового лікування з такими відділеннями: прий­мально-діагностичне відділення з палатами інтенсивної терапії (реанімацією) і ціло­добовим чергуванням лікаря анестезіолога-реаніматолога, організацією та оснащенням необхідних діагностичних кабінетів (рентген, ендоскопія, УЗД, лабораторія і ін.); соматичне відділення для дорослих; соматичне відділення для дітей.

Особливо важливо:

1. Реформи  потрібно здійснювати лише після того, як буде створено за­гальний план проведення реформування системи охорони здоров’я в районі (місті), затверджений сесією районної (міської) ради.

2.  Слід застерегти, що приступати до третього етапу доцільно посту­пово і виважено, згідно з планом, розробленим і затвердженим органами місцевого самоврядування, лише після повного і остаточного завершення формування і ефективної роботи підрозділів, передбачених на І і ІІ етапах реформи.

3. Під час проведення реформування основним повинно бути питання не закриття лікувально-профілактичних закладів, а перепрофілювання їх у лікарні відновного лікування, хоспіси або соціальні заклади догляду за людьми похилого віку, потреба в яких є не тільки у міських, але і у сільських населених пунктах, у кожному селі. Такі заклади можуть ство­рюватися як стаціонарного, так і амбулаторного типу для  постійного або тимчасо­вого (на осінньо-зимовий період) перебування людей похилого віку.

4. Важливо, щоб в основу проведення реформ бралися потреби людей конкретної громади, конкретного населеного пункту.

Очевидно, що проведені реформи не повинні привести і не приведуть до втрати робочих місць лікарів та іншого медичного персоналу. Лікарі районів, які зай­мались наданням вторинного рівня медичної допомоги в стаціонарах, будуть надавати консультативну і лікувальну допомогу на базі консультативно-діагнос­тичних центрів. Крім того, на базі фельдшерсько-акушерських і медичних пунк­тів поступово будуть створюватися амбулаторії загальної практики – сімейної меди­цини і медичні пункти помічників сімейних лікарів, а це ще близько 600 лікарських посад.

Таким чином, в Тернопільській області створений чіткий план реформування медичної галузі, стратегічно визначено мету та шляхи її реалізації. Для здійснення даного проекту потрібна підтримка місцевих органів влади, професійна воля керів­ників охорони здоров’я та розуміння медичних працівників і всього суспільства.

ПРИНЦИПИ РЕФОРМУВАННЯ (Згідно з проектом Кабінету Міністрів України з нашими пропозиціями, які виділені жирним шрифтом).

Основними принципами є:

— структурно-організаційне та фінансово-економічне розмежування пер­вин­ного та вторинного рівнів надання медичної допомоги шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги та госпітальних округів з ураху­ван­ням особливостей адміністративних територій (щільності та характеру роз­селення населення, стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу закладів охорони здоров’я, їх профілю та структури ме­дичних послуг) та диференціація закладів охорони здоров’я, що надають вторинну медичну допомогу, з урахуванням інтенсивності її надання;

— запровадження вільного вибору пацієнтом лікаря первинного рівня медичної допомоги;

— створення раціонального медичного маршруту пацієнта для надання медичної допомоги;

— централізація коштів на надання первинної медико-санітарної допомоги та вторинної амбулаторної допомоги на рівні районних/міських бюджетів, на надання вторинної (стаціонарної), третинної та екстреної медичної допомоги – на рівні обласних бюджетів;

— запровадження системи індикаторів якості медичних послуг, що нада­ються на первинному, вторинному та третинному рівнях медичної допомоги;

— запровадження договорів на виконання бюджетної програми в охороні здоров’я.

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ПЕРЕБУДОВА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (Згідно з проектом Кабінету Міністрів України з нашими пропозиціями,
які виділені жирним шрифтом).

Фінансово-економічна перебудова системи охорони здоров’я передбачає такі принципи.

Перерозподіл ресурсів між закладами первинного, вторинного та третин­ного рівнів надання медичної допомоги.

Концентрацію бюджетних коштів для надання первинної медико-санітар­ної допомоги, включаючи невідкладну, вторинної амбулаторної допомоги – на районному/міському рівнях, на надання вторинної (стаціонарної), третинної та екстреної медичної допомоги – на обласному рівні.

Застосування програмно-цільового методу у фінансуванні закладів охорони здоров’я.

Здійснення розрахунку витрат на фінансування закладів охорони здоров’я, що надають первинну медико-санітарну допомогу, на основі подушного фінансо­вого нормативу.

Фінансування закладів вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги здійснюється відповідно до глобального бюджету.

ЗАМОВНИКИ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ (Згідно з проектом Кабінету Міністрів України з нашими пропозиціями, які виділені жирним шрифтом).

Замовниками медичних послуг в рамках виконання бюджетної програми для надання первинної медико-санітарної допомоги і вторинної амбулаторної допомоги є районні державні адміністрації та управління охорони здоров’я міських державних адміністрацій.

Замовниками медичних послуг у рамках виконання бюджетних програм для надання вторинної (стаціонарної), третинної та екстреної медичної допо­моги є управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій.

Відповідальним виконавцем бюджетної програми (одержувачі бюджетних коштів) є заклади охорони здоров’я, а також фізичні особи – підприємці, які здійс­нюють господарську діяльність з медичної практики за наявності відпо­відної ліцензії.

Вимоги до закладів охорони здоров’я – відповідальних виконавців бюджет­ної програми:

Відповідальними виконавцями бюджетної програми є заклади охорони здо­ров’я, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медич­ної практики, ліцензію на здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (за необхідності) та акредитовані в установ­леному порядку.

Заклади охорони здоров’я після структурної реорганізації та реєстрації уста­новчих документів, що визначають види медичної допомоги, що ними надають­ся, отримують відповідні ліцензії та проходять позачергову державну акредитацію.

На виконання бюджетних програм між замовником медичних послуг та відпо­­відальним виконавцем укладається договір про виконання бюджетних програм.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ (Згідно з проектом Кабінету Міністрів України).

Основними поняттями, що визначають суть запропонованих перетворень та застосовуються у цьому документі, виступають:

— бюджетна програма в охороні здоров’я – сукупність заходів, спрямо­ваних на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладе­них на нього функцій, що включає перелік пріоритетних видів медичних послуг з урахуванням гарантованого переліку медичних послуг у межах визначених бюд­жетних призначень;

— відповідальні виконавці бюджетної програми в охороні здоров’я – заклади охорони здоров’я, а також фізичні особи – підприємці (одержувачі бюджетних коштів), які здійснюють господарську діяльність з медичної практики за наяв­ності відповідної ліцензії;

— вторинна (спеціалізована) медична допомога – це медична допомога, що надається в амбулаторних та стаціонарних умовах у невідкладних випадках та у плановому порядку;

— глобальний бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення надання медичних послуг на вторинному та тре­тинно­му рівнях медичної допомоги на бюджетний період, який розра­ховується з ураху­ванням обсягів, структури та якості послуг, визначених договором про виконання бюджетної програми;

— госпітальний округ – мережа закладів охорони здоров’я, що розташо­вані на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, які забез­печують потребу населення відповідних територій у вторинній та екстреній медичній допомозі;

— договір про виконання бюджетної програми – це договір, що укла­дається між головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним вико­навцем бюджетної програми в охороні здоров’я в межах визначених бюджетних призна­чень після їх отримання;

— заклад охорони здоров’я – юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, яка в установленому порядку отримала відпо­від­ну ліцензію, акредитована у встановленому порядку і основним видом діяль­ності якої є надання населенню медичних чи інших послуг з охорони здоров’я;

— замовник медичних послуг – орган виконавчої влади з охорони здо­ров’я, що є головним розпорядником бюджетних коштів;

— медична послуга – технологічно завершена сукупність процедур медич­ного характеру, що реалізуються в процесі обслуговування пацієнтів або пропо­нуються до реалізації і мають визначену вартість;

— медична допомога – процес надання пацієнтам медичних послуг, спрямо­ваних на забезпечення профілактики, діагностики, лікування хвороб, травм та отру­єнь, догляду та реабілітації у зв’язку з цими станами, а також у зв’язку з вагіт­ністю та пологами, що забезпечується медичними працівниками;

— паспорт бюджетної програми в охороні здоров’я – документ, що ви­значає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відпо­відальних вико­навців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

— первинна медико-санітарна допомога – це основна складова медичної допомоги, що надається в амбулаторних умовах при зверненні пацієнта до лікаря загальної практики (сімейного лікаря) або медичного працівника, який уповнова­жений надавати таку допомогу, та є першим рівнем контакту між окремими людь­ми, сім’єю, громадою та галуззю охорони здоров’я, що макси­мально набли­жає медичну допомогу до місця проживання і являє собою перший елемент безпе­рервного процесу охорони здоров’я;

— подушний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості первинної допомоги – це норматив, який використовується для визначення обсягу фінан­сових ресурсів для надання первинного рівня медичної допомоги та розрахову­ється шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів для надання цього виду допомоги на кількість населення чи споживачів послуг первинної медич­ної допомоги з корегуючими коефіцієнтами відповідно до віку, статі та стан­дарти­зованих за віком і статтю показників смертності;

— третинна (високоспеціалізована) медична допомога – це медична допо­мо­га, що потребує надання високоспеціалізованих діагностичних та лікувальних медичних послуг з використанням високотехнологічного обладнання.

Розділ I. Організація медичної допомоги в районі

 

Організація охорони здоров’я в районі покладається на відділ охорони здоров’я райдержадміністрації з централізованою бухгалтерією (рис. 5). Струк­турними підрозділами (окремими юридичними особами) є центр первинної медико-санітарної допомоги, консультативно-діагностичний центр, швидка допомога, лікарня планового лікування.

 

1. Організація первинної медико-санітарної допомоги

 

Основним підрозділом в наданні первинної медико-санітарної допомоги повинен стати центр первинної медико-санітарної допомоги для організації надання населенню територіальної громади району безоплатної первинної медико-санітарної допомоги та забезпечення організаційно-методичної роботи.

Центр первинної медико-санітарної допомоги створюється в кожному районі області.

Центри включають в себе лікарські амбулаторії, амбулаторії загальної прак­тики – сімейної медицини, відділення лікарів загальної практики – сімейної меди­цини, сімейних лікарів, дільничних лікарів, фельдшерсько-акушерські пункти, фельдшерські пункти та медичні пункти (рис. 6). Всі заклади первинного рівня медико-санітарної допомоги фінансуються з консолідованого бюджету району.

Основні функції підрозділів первинної медико-санітарної допомоги:

— надання невідкладної медичної допомоги населенню;

— проведення диспансеризації населення;

— здійснення профілактики захворювань, в тому числі й імунопрофі­лактики;

— проведення санітарно-просвітницької роботи;

— забезпечення виконання лікарських призначень.

У населених пунктах з чисельністю населення до 300 осіб створюються ме­дичні пункти, а з чисельністю населення від 300 до 800 осіб – фельдшерські або фельдшерсько-акушерські пункти. Медичні пункти, фельдшерські та фельд­шерсько-акушерські пункти повинні бути переведені в підпорядкування лікарсь­ких амбулаторій з фінансуванням з районного бюджету.

 

pic5

 

Рис. 5. Схема структурної організації охорони здоров’я району.

 

pic6-new

Рис. 6. Схема структурної організації первинного рівня медико-санітарної допомоги району.

 

Причому медичні пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти необхідно розглядати як проміжний етап реформування первинної меди­ко-санітарної допомоги. В кінцевому варіанті структурної організації первинної медико-санітарної допомоги в медичних пунктах повинні працювати помічники сімейних лікарів, а на базі фельдшерсько-акушерських пунктів, які обслуговують 1200 і більше населення, будуть створені амбулаторії загальної практики – сімей­ної медицини.

Штатний розпис амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, в тому числі кількість лікарів, буде залежати від територіально-адміністративної одиниці, на якій розміщена амбулаторія. В дільницю сімейного лікаря може входити декіль­ка медичних пунктів, фельдшерських або фельдшерсько-акушерських пунктів.

В амбулаторії можуть здійснювати свою діяльність лікарі – приватні підпри­ємці, які мають відповідну ліцензію на здійснення медичної практики із загальної практики – сімейної медицини у разі укладення ними договорів з відділами охо­ро­ни здоров’я райдержадміністрацій про надання населенню первинної медико-санітарної допомоги.

В районах Тернопільської області не вистачає 605 лікарів загальної практики – сімейної медицини.

Оснащення закладів первинного рівня медико-санітарної допомоги повинно бути здійснено згідно з наказом МОЗ України від 22.05.2006 № 308 “Про затвер­дження табеля оснащення фельдшерсько-акушерських пунктів, лікарських амбу­ла­торій (у т. ч. амбулаторій загальної практики – сімейної медицини) та підрозділів первинної медико-санітарної допомоги лікувально-профілактичних закладів”.

Додатково, крім нормативного, обов’язковим оснащенням всіх амбулаторій загальної практики – сімейної медицини області повинно бути обладнання для ЕКГ-діагностики з можливостями дистанційної передачі результатів ЕКГ у кар­діологічний центр університетської лікарні (в майбутньому аналогічні центри будуть створені в лікарнях інтенсивного лікування), зворотним отриманням резуль­татів розшифрування ЕКГ та рекомендацій лікаря-кардіолога. Крім цього, повинно бути технічне обладнання для забезпечення можливості відеоконсуль­тацій лікарів і пацієнтів працівниками університетської лікарні чи лікарні інтен­сивного лікування.

Обов’язковим є також встановлення у кожному фельдшерському, фельд­шерсько-акушерському пункті та медичному пункті стоматологічного облад­нання, передбачивши у визначені дні години прийому пацієнтів закріпленим за дільницею лікарем-стоматологом.

Окремо при амбулаторіях загальної практики – сімейної медицини, фельд­шерсько-акушерських, фельдшерських і медичних пунктах необхідно перед­бачити наявність житлового блоку зі всіма зручностями: центральне опалення, центральне водопостачання та водовідведення.

 

 

 

 

 

 

 2. Організація та надання швидкої медичної допомоги

 

Відповідно до етапності реформи охорони здоров’я у Тернопільській облас­ті на І етапі необхідно сформувати підрозділи сучасної швидкої медичної допомоги у складі існуючих медичних закладів, медичних об’єднань або районних лікарень (рис. 7):

— станції швидкої медичної допомоги;

— пункти швидкої медичної допомоги постійного базування;

— пункти швидкої медичної допомоги тимчасового базування.

Станції швидкої медичної допомоги району додатково повинні включати пункти швидкої медичної допомоги та пункти їх тимчасового базування. Бригада заступає на чергування на станції або пункті швидкої медичної допомоги з наступним переміщенням до кінця зміни у пункт тимчасового базування із від­повідно окресленою територією обслуговування. Така організація забезпечить доступність і своєчасність екстреної і невідкладної медичної допомоги сільським мешканцям відповідно до існуючих нормативів.

Необхідно створити цілодобові пости диспетчерів із прийому викликів на всіх станціях швидкої медичної допомоги, які надалі будуть координуватися єдиною диспетчерською при територіальному центрі екстреної медичної допомоги.

Кожна виїзна бригада швидкої медичної допомоги повинна включати: фельдшера, медичну сестру та водія. Спеціалізована лікарська бригада відпо­відно: лікаря, фельдшера, медичну сестру та водія. Все це вимагає додаткового включення у штатний розпис посад медичних сестер. В перспективі, в умовах створення в Україні єдиної системи надання екстреної медичної допомоги, необ­хідно забезпечити бригади швидкої медичної допомоги молодшими медичними спеціалістами зі спеціальності «Лікувальна справа (невідкладні стани)». Для забезпечення нормативного 10-хвилинного доїзду в містах і 20-хвилинного – в сільській місцевості, а відтак і своєчасності надання екстреної медичної допомо­ги необхідно додатково розгорнути пункти тимчасового базування швидкої медичної допомоги та пункти швидкої медичної допомоги у м. Тернополі. Станції і пункти швидкої медичної допомоги потрібно забезпечити відповідними приміщеннями для перебування персоналу, створити їм належні санітарно-гігієнічні умови для відпочинку, прийому їжі, розташування та обслуговування спецавтомобілів і техніки. Пункти тимчасового базування облаштувати аналогічними умовами без виділення приміщення під гараж.

 

pic7-new

 

Рис. 7. Перший етап реформування служби швидкої медичної допомоги Тернопільської області: формування підрозділів сучасної швидкої медичної допомоги у складі існуючих медичних закладів, медичних об’єднань або відокремлених в окремі юридичні особи.

 

В області існує потреба придбання машин швидкої медичної допомоги з розрахунку – одна машина на 5000 населення, з наступним їх систематичним поновленням відповідно до технічного зношення.

Підрозділи швидкої медичної допомоги потрібно забезпечити надійним радіо­зв’язком і єдиною системою GPS-навігації. Кожна машина швидкої допомоги, крім обов’язкового табельного оснащення, повинна мати апарат ЕКГ з можливістю передачі у відповідний центр даних і отримання висновків та рекомендацій. Працівників швидкої медичної допомоги потрібно забезпечити спецодягом і взуттям на літній і зимовий періоди.

На другому етапі передбачається виведення з підпорядкування центральних районних лікарень та інших медичних об’єднань станцій швидкої медичної допомоги та переведення їх у самостійні юридичні особи з обласним підпорядку­ванням (рис. 8). Створити в області центр екстреної медичної допомоги та меди­цини катастроф, до складу якого входитимуть станції швидкої медичної допомоги в кожному районі, а в межах медичного округу додатково станції із спеціалізова­ними бригадами швидкої допомоги. Організаційно-методичне керівництво стан­цією швидкої медичної допомоги району покладається на відділ охорони здоров’я райдержадміністрації.

На третьому етапі у діяльності служби швидкої медичної допомоги області буде впроваджено GPS-навігацію (рис. 9) та організовано телеметричний аналіз ЕКГ і дистанційну кардіологічну консультацію на базі університетської лікарні та інших аналогічних центрів.

Впровадження GPS-навігації дозволить раціонально організувати діяльність служби швидкої медичної допомоги, контролювати переміщення бригад, координувати їх діяльність в умовах виникнення надзвичайних ситуацій.

На третьому етапі буде сформовано 5 медичних округів.

Окружна станція швидкої медичної допомоги може додатково розгортати пункти швидкої медичної допомоги. Особливістю окружних станцій швидкої медичної допомоги стане наявність спеціалізованих бригад швидкої медичної допомоги.

 

pic8

 

Рис. 8. Схема ІІ етапу реформування служби швидкої медичної допомоги області.

 

pic9

 

Рис. 9. Схема GPS-навігації служби швидкої медичної допомоги області.

 

3. Консультативно-діагностичні центри

 

Для забезпечення вторинного рівня амбулаторної медичної допомоги в кожному районі повинен бути створений консультативно-діагностичний центр. Консультативно-діагностичний центр на першому етапі створюється на базі район­ної поліклініки в складі центральної районної лікарні. В подальшому він відокремлюється в самостійний заклад з безпосереднім підпорядкуванням від­ділу охорони здоров’я райдержадміністрації.

Згідно з проектом Кабінету Міністрів України створення консультативно-діагностичних центрів передбачено в межах медичних округів. У межах рай­ону залишаються поліклініки. За нашим проектом такі центри створю­ва­тимуться в кожному районі на базі існуючих поліклінік. Це дасть можли­вість суттєво наблизити і покращити медичну допомогу населенню району.

Консультативно-діагностичний центр району забезпечить надання кваліфі­ко­ваної медичної допомоги (вторинний рівень амбулаторно-поліклінічної допо­мо­ги) всім жителям відповідного району, консультативно-діагностичний центр в містах з лікарнями інтенсивного лікування – мешканцям району і з окремих видів спеціалізованої допомоги округу.

 В містах з лікарнями інтенсивного лікування консультативно-діагностичні центри повинні мати більш дороговартісне обладнання для забезпечення шир­шого спектра діагностичних досліджень.

Діагностичні підрозділи будуть використовуватися також і для обстеження пацієнтів лікарні планового та інтенсивного лікування.

Консультативно-діагностичний центр повинен включати такі підрозділи і кабінети (рис. 10):

1. Консультативне відділення, в якому працюють спеціалісти вторинного рівня медичної допомоги. Створюються доросле і дитяче консультативні від­ділен­ня.

2. Жіноча консультація.

3. Денний стаціонар для проведення діагностики і лікування при гострих захворюваннях або загостренні хронічних хвороб за умови відсутності показань до цілодобового лікарського нагляду.

4. Операційна для виконання амбулаторних оперативних втручань.

5. Перев’язочна.

6. Маніпуляційна.

7. Відділення функціональної діагностики.

 

 

 

Рис. 10. Загальна структура консультативно-діагностичного центру.

 

8. Стоматологічне відділення, яке повинно включати кабінети для надання допомоги дорослому і дитячому населенню: кабінет стоматолога-терапевта, кабінет стоматолога-хірурга, кабінет дитячої стоматології.

9. Рентгенологічне відділення, яке має бути оснащене стаціонарною рент­генустановкою для рентгеноскопії, рентгенографії, пересувним рентгенапаратом, цифровим флюорографом, дентальним рентгенапаратом, комп’ютерним томографом, мамографом.

10. Відділення ультразвукової діагностики, яке має забезпечити належне обстеження органів черевної порожнини, щитоподібної залози, молочних залоз, органів таза, серця, вагітних та жінок. Спеціалісти і технічне забезпечення даного відділення повинні мати можливості та володіти методиками проведення ультразвукової діагностики у дітей. У містах, де будуть розташовані лікарні інтенсивного лікування, дане відділення повинно проводити обстеження суглобів і кровоносних судин.

11. Ендоскопічне відділення повинно включати ендоскопічний кабінет для виконання езофагогастродуоденоскопії, ендоскопічний кабінет для обстеження дітей, ендоскопічний кабінет для виконання ректороманоскопій і колоноскопій. У містах з лікарнею інтенсивного лікування – додатково ендоскопічний кабінет для виконання бронхоскопії.

Для уточнення патології шлунково-кишкового тракту проводити біопсію за показаннями. У даному відділенні повинні бути створені можливості відеоконсультацій зі спеціалістами кафедри патологічної анатомії або обласного патологоанатомічного бюро.

12. Лабораторне відділення в консультативно-діагностичних центрах районів, де немає лікарень інтенсивного лікування, повинно забезпечити рівень виконання загальних лабораторних досліджень, а в консультативно-діагностич­них центрах районів з лікарнею інтенсивного лікування рівень виконання лабораторних досліджень повинен забезпечувати рівень роботи лікарні інтенсивного лікування. В кожній лабораторії повинні бути створені можливості дистанційного дослідження цитологічних і гістологічних препаратів за рахунок аудіо- та відеозв’язку з кафедрою патологічної анатомії і обласним патологоанатомічним бюро. Високотехнологічні дослідження проводяться на базі лабораторного відділення університетської лікарні з відправкою результатів у райони за допомогою систем телекомунікацій.

13. Реабілітаційне відділення з кабінетами масажу, ЛФК та фізіотерапії.

4. Лікарня планового лікування

 

У результаті проведеного реформування стаціонарного вторинного рівня медичної допомоги, внаслідок якого буде здійснено переведення стаціонарного вторинного рівня медичної допомоги з районних лікарень в багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, у кожному районі пропонується реорганізувати центральну районну лікарню в окрему юридичну особу – лікарню планового ліку­вання, яка буде підпорядкована відділу охорони здоров’я райдержад­міністрації. Розрахунок ліжок проводиться органами місцевого самоврядування.

У лікарні планового лікування пропонується організувати такі відділення (рис. 11):

— приймально-діагностичне відділення з палатами інтенсивної терапії, реанімацією і цілодобовим чергуванням лікаря анестезіолога-реаніматолога;

— соматичне відділення для дорослих;

— соматичне відділення для дітей.

  Приймально-діагностичне відділення повинно бути оснащено необхідною діагностичною апаратурою: діагностичні кабінети (рентген-, УЗД-діагностики, ендоскопії, функціональної діагностики, лабораторією).

Приймально-діагностичне відділення з палатами інтенсивної терапії має складатись із 3-х підрозділів: приймально-діагностичного блока, палати інтен­сив­ної терапії для пацієнтів з невідкладними станами та діагностичного блока. У відділенні повинен бути налагоджений цілодобовий телекомунікаційний зв’язок із лікарнею інтенсивного лікування та університетською лікарнею для про­ве­дення консультацій із спеціалістами. Штати відділення включають лікарів анестезіологів-реаніматологів. У приймально-діагностичному відділенні повин­ні бути створені умови для надання невідкладної медичної допомоги дітям.

Соматичне відділення для дорослих надаватиме стаціонарну медичну допо­могу дорослому населенню району, в тому числі гінекологічним хворим та вагіт­ним до 22-х тижнів гестації (окрім випадків, передбачених наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2003 “Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні”).

Соматичне відділення для дітей надаватиме стаціонарну медичну допомогу дітям із неускладненим перебігом соматичної патології, загостренням хронічної патології в стадії компенсації.

 

pic11

 

Рис. 11. Структура лікарні планового лікування.

 

Розділ II. Госпітальні округи

 

1. Загальні принципи організації діяльності медичних округів

 

Для забезпечення якості і доступності медичної допомоги населенню про­по­нується створити на території Тернопільської області 5 госпітальних медичних округів: Кременецький медичний округ, Тернопільський медичний округ, Бережанський медичний округ, Чортківський медичний округ, Борщівський медичний округ і територіальне медичне об’єднання м. Тернополя (рис. 12).

У структуру кожного медичного округу повинні входити: багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування, консультативно-діагностичний центр, центр первинної медико-санітарної допомоги, станція швидкої медичної допомоги з пунктами швидкої медичної допомоги, пунктами швидкої медичної допомоги тимчасового базування та спеціалізованими бригадами швидкої медичної допомоги, лікарня відновного лікування, хоспіс (заклад для надання паліативної допомоги та психологічної підтримки безнадійно хворим) (рис.13).

 

pic12-new

 

Рис. 12. Умовні межі медичних округів Тернопільської області.

 

pic13

 

Рис. 13. Структура медичного округу.

 

2. Лікарня інтенсивного лікування

 

Централізація лікарень дозволить надавати вторинну стаціонарну медичну допомогу для населення належної якості. У кожному медичному окрузі буде створена на базі центральної районної лікарні лікарня інтенсивного лікування.

Переведення стаціонарного вторинного рівня медичної допомоги в лікарні інтенсивного лікування необхідно проводити лише за умови формування як окремих юридичних осіб підрозділів, підпорядкованих відділу охорони здо­ров’я райдержадміністрації: центрів первинної медико-санітарної допомоги; консуль­та­тивно-діагностичних центрів; лікарень планового лікування; а також укріп­лення матеріальними ресурсами, обладнанням і кадрами лікарень інтен­сивного лікування та переведення їх в обласне підпорядкування і фінансування, переве­дення в обласне підпорядкування підрозділів швидкої медичної допо­моги (стан­ції швидкої медичної допомоги, пункти швидкої медичної допомоги, пункти швидкої медичної допомоги тимчасового базування).

Структура лікарні інтенсивного лікування включає такі відділення (рис. 14):

1. Відділення внутрішньої медицини (терапевтичне).

2. Хірургічне відділення.

3. Відділення реанімації та інтенсивної терапії.

4. Відділення ортопедії та травматології.

5. Педіатричне відділення.

6. Пологовий будинок.

7. Гінекологічне відділення.

8. Інфекційне відділення.

9. Відділення гемодіалізу.

 

pic14

Рис. 14. Структура лікарні інтенсивного лікування.

 

 

 

 

 

Розділ III. Організація надання медичної допомоги жителям м. Тернополя

 

Для надання медичної допомоги жителям м. Тернополя пропонується створити територіальне медичне об’єднання, координуючу роль якого покласти на міське управління охорони здоров’я. Фінансування закладів, які надаватимуть допомогу жителям м. Тернополя, проводити за рахунок міського бюджету через централізовану бухгалтерію. Внаслідок реорганізації пропонується така схема структури територіального медичного об’єднання м. Тернополя (рис. 15).

 У структуру територіального медичного об’єднання м. Тернополя повинні входити: центр первинної медико-санітарної допомоги №1, який розташувати на базі міської поліклініки №1; центр первинної медико-санітарної допомоги №2, який розташувати на базі поліклініки №2; станція швидкої медичної допомоги; консультативно-діагностичний центр, який розташувати на базі міської лікарні швидкої допомоги; міська лікарня (на базі міської лікарні №2), лікарня віднов­ного лікування (на базі міської лікарні №3).

До складу центру первинної медико-санітарної допомоги повинні входити медичні пункти, амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, дільничні лікарі, сімейні лікарі. Станція швидкої медичної допомоги включає пункт швид­кої медичної допомоги №1, пункт швидкої медичної допомоги №2, пункт швид­кої медичної допомоги №3.

На базі міської комунальної лікарні №2 необхідно створити міську кому­нальну лікарню, яка надаватиме вторинну стаціонарну медичну допомогу всьому населенню міста. В її функції має входити як надання невідкладної, так і планової допомоги усіх спрямувань.

 

pic15

Рис. 15. Структура територіального медичного об’єднання м. Тернополя.

 

Розділ IV. Третинна медико-санітарна допомога

 

Третинний рівень медичної допомоги передбачає створення таких комуналь­них закладів обласного підпорядкування: університетська лікарня, обласна дитяча лікарня, територіальне медичне об’єднання «Психіатрія», територіальне медичне об’єднання «Фтизіатрія», обласний перинатальний центр «Мати і дитина», онко­ло­гічний диспансер, територіальне медичне об’єднання «Дерматовенерологія», наркологічний диспансер, центр служби крові, центр боротьби зі СНІДом, пато­логоанатомічна служба, судово-медична експертиза, центр здоров’я, фізкультур­ний диспансер, госпіталь інвалідів війни, санаторії, територіальне медичне об’єднання «Реабілітація», інформаційно-аналітичний центр, МСЕК (рис. 16).

Кожне територіальне медичне об’єднання включає в себе підрозділи, які відповідають спеціалізації надання медичної допомоги даного об’єднання.

Координатором надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допо­моги населенню області має стати управління охорони здоров’я обласної держав­ної адміністрації та університетська лікарня.

Залежно від виду надання спеціалізованої медичної допомоги в універси­тетській лікарні створюються центри (рис. 17):

1) центр внутрішньої медицини, до якого належать кардіологічне, ендокри­нологічне, ревматологічне, гематологічне, пульмонологічне, нефрологічне та від­ділення гемодіалізу;

2) центр хірургії, який об’єднує відділення загальної, малоінвазивної, серцево-судинної, торакальної хірургії, ортопедії та травматології, офтальмо­логії, нейрохірургії, щелепно-лицевої хірургії, реанімаційно-анестезіологічне відділення; опікове відділення з пластичною хірургією;

3) інфекційне відділення;

4) консультативно-діагностичний центр;

5) інформаційно-аналітичний центр;

6) центр медичної експертизи;

7) фінансово-господарський відділ;

8) приймальне відділення;

9) лабораторія.

 

pic16

Рис. 16. Схема структурної організації третинного рівня медичної допомоги.

 

pic17

Рис. 17. Структура університетської лікарні.

 

Додатково на базі університетської лікарні пропонується створити:

— відділення рентгеноваскулярної хірургії, яке необхідно забезпечити сучасним цифровим рентгенологічним устаткуванням, комп’ютерним томогра­фом, апаратом магнітно-резонансної томографії, високотехнологічними систе­мами ультразвукової діагностики;

— кардіологічний центр, в якому повинні проводитись такі обстеження: коронарографія, аортографія, вентрикулографія. В центрі повинні виконуватися: первинна ангіопластика та стентування коронарних судин, вальвулопластика, встановлення штучних водіїв ритму;

— нейрохірургічний центр, оснащений ангіографом церебральних судин, апаратурою для ультразвукового моніторингу ендоваскулярної емболізації, балонної дилатації, стентування судин головного мозку;

— центр судинної хірургії, в якому повинна здійснюватись ангіографічна діагностика, балонна дилатація, стентування, встановлення кава-фільтрів, виконання селективного фібринолізу;

— опіковий центр з відділенням пластичної хірургії.

Лабораторії університетської лікарні повинні забезпечити виконання високотехнологічних досліджень для всіх лікувальних закладів області.

Консультативно-діагностичний центр, окрім надання консультативно-діаг­ностичної допомоги, повинен забезпечити цілодобову дистанційну ЕКГ-діагнос­тику за зверненням лікувальних закладів області через відео- та аудіозв’язки, а також дистанційну відеоекспрес-діагностику цитологічних та гістологічних досліджень.

Розділ V. Регулювання мережі лікувально-профілактичних закладів

 

Формування мережі лікувально-профілактичних закладів здійснюється постійно діючою комісією при головному управлінні охорони здоров’я облдерж­ад­міністрації за поданням органів місцевого самоврядування.

Перегляд здійснюється кожні 2 роки.

Органи місцевого самоврядування роблять подання згідно з графіком, за­твердженим головним управлінням охорони здоров’я, з визначенням конкретних лікувально-профілактичних і аптечних закладів різної форми власності на тери­торії самоврядування, визначають потребу кількості стаціонарних ліжок у від­повід­них закладах, а також інші питання, які належать до їх компетенції.

Протокольний висновок комісії затверджується наказом по головному управ­лінню охорони здоров’я облдержадміністрації і є основним документом для виконання органами місцевого самоврядування.

Розділ VI. Організація надання медичної допомоги за основними напрямками

 

1. Організація надання медичної допомоги з внутрішньої медицини

 

Медична допомога з внутрішньої медицини на первинному рівні надавати­меться лікарями загальної практики – сімейної медицини, які працюють в амбулаторіях загальної практики – сімейної медицини, дільничними лікарями, сімейними лікарями, а також підрозділами, які знаходяться у підпорядкуванні лікарських амбулаторій.

У випадку, коли пацієнтам потрібно більш детальні обстеження та консуль­тації вузьких спеціалістів з внутрішньої медицини, лікарі загальної практики будуть направляти їх у консультативні відділення консультативно-діагностичних центрів. У консультативно-діагностичному центрі, крім огляду вузькими спеціа­лістами, можуть бути проведені лабораторні дослідження та інструментальні обсте­ження. Лікування хворих, які не потребують цілодобового лікарського нагляду, проводиться у денних стаціонарах.

У випадках необхідності невідкладної стаціонарної допомоги з внутрішньої медицини на рівні району пацієнтам надаватимуть її у соматичних відділеннях для дорослих лікарень планового лікування.

Спеціалізована стаціонарна допомога з внутрішньої медицини надавати­меться населенню в лікарні інтенсивного лікування. Це відділення внутрішньої медицини з ендокринологічними ліжками, кардіологічне відділення, невроло­гічне відділення.

Надання високоспеціалізованої (третинної медичної допомоги) амбулатор­ної медичної допомоги терапевтичного профілю забезпечується консультативно-діагностичним центром та диспансерними відділеннями університетської лікарні. Третинний рівень амбулаторної неврологічної допомоги здійснюватимуть лікарі-неврологи, психотерапевти територіального медичного об’єднання «Психіатрія».

Стаціонарна третинна медична допомога терапевтичного профілю для насе­лення надаватиметься у центрі внутрішньої медицини університетської лікарні, а стаціонарна третинна неврологічна допомога – територіальним медичним об’єднанням «Психіатрія».

2. Організація надання педіатричної допомоги

 

Медична допомога дитячому населенню на первинному рівні надавати­меться лікарями загальної практики – сімейної медицини. У перехідний період, коли формуватиметься первинна ланка медико-санітарної допомоги, буде збере­жено дільничну педіатричну службу. Перехід на медичне обслуговування дітей лікарями загальної практики – сімейної медицини відбуватиметься поступово.

Спеціалізована амбулаторна допомога дитячому населенню за направлен­ням лікаря первинної ланки надаватиметься у консультативному педіатричному відділенні консультативно-діагностичних центрів лікарями-педіатрами. Денний стаціонар консультативно-діагностичних центрів включає палати для дітей. До складу консультативного педіатричного відділення входить кабінет для прове­ден­ня вакцинації, кабінет для підготовки до малоінвазивних досліджень. У кон­сультативно-діагностичному центрі створюються виїзні бригади для профілак­тич­них оглядів дітей у селах району.

Стаціонарна медична допомога дитячому населенню на рівні району нада­вати­меться лікарнею планового лікування у приймально-діагностичному відді­лен­ні та дитячому соматичному відділенні. Приймально-діагностичне відділення включає оснащення для проведення дитячої реанімації. Стаціонарне лікування дітей із неускладненим перебігом соматичної патології, загостренням хронічної патології в стадії компенсації проводитиметься у дитячому соматичному відді­ленні лікарні планового лікування.

Надання пацієнтам дитячого віку стаціонарної спеціалізованої допомоги на вторинному рівні проводитиметься у педіатричних відділеннях лікарні інтен­сив­ного лікування (за винятком дітей неонатального періоду, які лікуються на третинному рівні). Лікування осіб дитячого віку з інфекційними захворюваннями проводиться в інфекційному відділенні лікарні інтенсивного лікування. Для дітей, які потребують інтенсивної терапії у відділенні реанімації та інтенсивної терапії, виділяються окремі ліжка та лікарі-анестезіологи, які мають відповідну підго­товку з «Дитячої анестезіології та інтенсивної терапії».

У м. Тернополі спеціалізована амбулаторно-поліклінічна допомога дитячо­му населенню надаватиметься у консультативно-діагностичному центрі. Надання стаціонарної допомоги дитячому населенню доцільно проводити на базі багато­профільної обласної дитячої лікарні.

Третинний рівень надання високоспеціалізованої педіатричної допомоги забезпечується обласною дитячою лікарнею та обласним перинатальним цент­ром «Мати і дитина».

На базі багатопрофільної обласної дитячої лікарні планується реорганізація спеціалізованих педіатричних центрів:

1. Неонатальний центр – відділення для недоношених дітей, патології ново­на­роджених та відділення інтенсивної терапії новонароджених.

2. Центр ранньої медико-соціальної реабілітації.

3. Центр дитячої неврології.

4. Центр дитячої пульмонології та алергології.

5. Центр дитячої кардіології та нефрології.

6. Центр дитячої гастроентерології та ендокринології.

7. Діагностичний центр.

8. Центр дитячої онкології та гематології.

9. Центр дитячої інфектології.

10. Центр спеціалізованої невідкладної допомоги.

11. Центр дитячої хірургії.

12. Центр дитячої отоларингології, хірургічної стоматології.

13. Центр інтенсивної терапії та дитячої анестезіології з виїзною педіатрич­ною бригадою.

14. Центр дитячої травматології та ортопедії з травмпунктом, операційним блоком.

3. Організація надання акушерсько-гінекологічної допомоги

 

Надання медичних послуг жіночому населенню на первинному рівні ме­дико-санітарної допомоги проводитимуть лікарі загальної практики – сімейної медицини. У випадку необхідності більш детальної консультації та огляду спеціа­ліс­тами жінки будуть направлятися у жіночу консультацію консультативно-діаг­нос­тичного центру району. У жіночій консультації працюють лікарі акушери-гінекологи. Крім огляду пацієнтів лікарями-спеціалістами, у межах консультативно-діагностичного центру можна провести їх повне обстеження. Для забезпечення пренатальної діагностики лікарі кабінету ультразвукової діагностики повинні володіти методиками пренатальної діагностики.

У соматичних відділеннях для дорослих лікарень планового лікування буде проводитись надання стаціонарної допомоги гінекологічним хворим та вагіт­ним до 22-х тижнів гестації (окрім випадків, передбачених наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2003 “Про організацію надання стаціонарної аку­шерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні”).

Спеціалізована стаціонарна акушерсько-гінекологічна допомога надавати­меться у гінекологічному відділенні та пологовому будинку лікарень інтенсив­ного лікування.

Для надання високоспеціалізованої допомоги та лікування найбільш склад­ної акушерсько-гінекологічної патології, розродження вагітних вкрай високого ступеня акушерського та перинатального ризику, з тяжкою екстрагенітальною патологією пацієнти будуть направлятися у Тернопільський обласний перина­тальний центр «Мати і дитина», на який покладено функції закладу третинного рівня медичної допомоги.

4. Організація надання хірургічної допомоги

 

Надання хірургічної амбулаторної допомоги на первинному рівні медико-са­нітарної допомоги покладено на лікарів загальної практики – сімейної медицини.

При необхідності огляду, консультації спеціалістів, виконання амбулаторних оперативних втручань, маніпуляцій пацієнти будуть направлятися до консульта­тивно-діагностичних центрів районів. У консультативно-діагностичних центрах передбачено посади лікарів усіх хірургічних спеціальностей, які необхідні для обслуговування населення (хірурги, ортопеди-травматологи, отоларингологи, офтальмологи, урологи, онкологи).

При необхідності в межах консультативно-діагностичного центру забез­печені можливості повного обстеження хірургічного хворого.

Спеціалізоване стаціонарне лікування хворих з хірургічною патологією, виконання оперативних втручань проводитиметься в лікарні інтенсивного ліку­вання, де буде створено хірургічне відділення з офтальмологічними, отоларин­гологічними та урологічними ліжками, а також відділення ортопедії і травматоло­гії. Об’єм хірургічної допомоги в лікарнях інтенсивного лікування відповідатиме вторинному рівню медичної допомоги.

При потребі високоспеціалізованої хірургічної допомоги (третинний рівень медичної допомоги) хворі будуть направлятися у відділення університетської лікарні: загальної хірургії, малоінвазивної хірургії, серцево-судинної хірургії, тора­кальної хірургії, ортопедії і травматології, офтальмології, нейрохірургії, щелепно-лицевої хірургії, реанімаційно-анестезіологічне відділення, опіковий центр з пластичною хірургією.

5. Хоспіси

 

Контингент невиліковних (інкурабельних) хворих є однією з найуразливі­ших і водночас найнезахищеніших груп людей, які потребують медико-соці­альної допомоги. 

Для надання медико-соціальної допомоги пропонується у кожному медич­ному окрузі створити хоспіс як самостійний медичний заклад. До складу хоспісу повинні входити: стаціонар, відділення амбулаторної паліативної служби та відділення сестринського догляду вдома.