СТРАТЕГІЯ РЕФОРМ

Зміст

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМИ.. 2

ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я.. 2

Забезпечення медичною допомогою.. 2

Первинна медична допомога. 3

Екстрена медична допомога. 4

Вторинна (спеціалізована) медична допомога. 5

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога. 5

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПАЦІЄНТІВ ТА ЛІКАРІВ.. 6

ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я.. 7

Для забезпечення конституційного права громадян України на отримання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров‘я та державного захисту цього права, реформа галузі передбачає побудову ефективної системи медичного обслуговування населення допомоги, що передбачає надання доступних та якісних медичних послуг

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМИ

Реалізація реформ здійснюватиметься у наступних напрямках:

структурно-організаційне та фінансово-економічне розмежування рівнів надання медичної допомоги;

запровадження вільного вибору пацієнтом лікаря первинного рівня медичної допомоги;

створення раціонального медичного маршруту пацієнта для надання медичної допомоги;

запровадження системи стандартів у галузі охорони здоров'я та системи індикаторів якості медичних послуг;

запровадження договірних відносин між замовниками та постачальниками медичних послуг.

ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

Кожен громадянин має право на отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я безоплатної медичної допомоги.

До такої медичної допомоги належать:

первинна медична допомога;

екстрена медична допомога, в тому числі стоматологічна;

вторинна (спеціалізована) медична допомога за направленням;

третинна (високоспеціалізована) медична допомога за направленням;

медична допомога дітям, вагітним та породіллям;

медична допомога хворим за епідемічними показаннями;

диспансеризація населення у визначеному законодавством порядку.

Забезпечення медичною допомогою

Медична допомога надається закладами охорони здоров'я та фізичними особами-підприємцями у сфері охорони здоров'я, які мають відповідну ліцензію та зареєстровані в установленому законом порядку.

Медична допомога надається в амбулаторних та стаціонарних умовах як первинна, вторинна (спеціалізована) та третинна (високоспеціалізована) медична допомога.

Порядок організації надання медичної допомоги населенню лікарями та іншими медичними працівниками, а також порядок направлення пацієнтів до закладу охорони здоров'я, що надає медичну допомогу відповідного рівня, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Кожен громадянин має право на отримання медичної допомоги, що надається відповідно до стандартів надання медичної допомоги.

Стандарти надання медичної допомоги ґрунтуються на державних соціальних стандартах і є однією з форм державного регулювання діяльності у сфері охорони здоров‘я.

стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) – сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки;

клінічний протокол – уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги при певному захворюванні та порядок реалізації етапів надання медичної допомоги;

табель матеріально-технічного оснащення закладів охорони здоров'я – документ, що визначає необхідний мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для проведення медичних процедур за відповідними стандартами медичної допомоги і клінічними протоколами, який розробляється для конкретного типу закладу охорони здоров‘я, його підрозділу;

лікарський формуляр – це перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимою безпекою та економічно вигідним використанням, які використовуються при певних захворюваннях та патологічних станах.

Галузевими стандартами організації надання медичної допомоги у сфері охорони здоров'я є також інші норми, правила, інструкції та нормативи, визначені законодавством.

Кожен громадянин має право на отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я безоплатної медичної допомоги, що надається відповідно до стандартів надання медичної допомоги і яка включає первинну, вторинну, третинну та екстрену медичну допомогу.

Первинна медична допомога

Первинна медична допомога – вид медичної допомоги, що надається лікарем (медичним працівником) в амбулаторних умовах або у визначених випадках за місцем проживання пацієнта і передбачає консультацію, діагностику та лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) або третинної (високо спеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги при гострих порушеннях фізичного чи психічного здоров'я пацієнта, які не загрожують його життю чи здоров'ю оточуючих.

Порядок надання первинної медичної допомоги визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Організація та надання первинної медичної допомоги здійснюється центрами первинної медичної допомоги, що створюються як заклади охорони здоров'я за рішенням районних, міських рад та лікарями загальної практики (сімейним лікарями), що здійснюють медичну практику як фізичні особи – підприємці.

До складу центрів первинної медичної допомоги можуть входити фельдшерсько-акушерські пункти, сільські амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети.

Екстрена медична допомога

Екстрена медична допомога – це медична допомога, що надається при гострих порушеннях фізичного чи психічного здоров'я пацієнта, які загрожують його життю чи здоров'ю оточуючих.

Екстрену медичну допомогу зобов'язані надавати всі медичні працівники і заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування.

Складовою системи екстреної медичної допомоги є служба швидкої медичної допомоги, що забезпечує надання послуг екстреної медичної допомоги. До компетенції служби швидкої медичної допомоги належить надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги пацієнтам у невідкладних станах на місці події та під час транспортування таких пацієнтів до відповідних закладів охорони здоров'я.

Екстрена медична допомога надається станціями швидкої медичної допомоги та їх підрозділами, які входять до госпітальних округів. З метою створення належних умов для надання невідкладної медичної допомоги служба швидкої медичної допомоги забезпечується відповідним обладнанням та спеціальними засобами наземного, повітряного, а при необхідності – водного транспорту.

У невідкладних випадках, коли надання медичної допомоги на місці через відсутність медичних працівників неможливе, першу допомогу надають працівники органів і підрозділів цивільного захисту, співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством і службовими інструкціями. У таких випадках підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого або постраждалого до відповідного закладу охорони здоров'я.

У разі загрози життю хворого або постраждалого медичні працівники мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою надання екстреної медичної допомоги або транспортування його до відповідного закладу охорони здоров’я з метою надання належної медичної допомоги. Порядок відшкодування шкоди, що заподіяна власникові транспортного засобу, який буде використовуватися для зазначених дій, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога

Вторинна (спеціалізована) медична допомога – вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або невідкладних випадках лікарями та іншими медичними працівниками закладу охорони здоров'я відповідного типу та спеціалізації і не включає високо спеціалізовані та високотехнологічні стаціонарні медичні послуги, що належать до третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога в державних і комунальних закладах охорони здоров'я вперше надається лише за направленням лікаря загальної практики (сімейного лікаря), за винятком випадків звернень пацієнта за отриманням медичної допомоги до акушер-гінеколога, стоматолога, педіатра та у разі необхідності надання екстреної медичної допомоги.

Порядок надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги визначається спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечується:

в стаціонарних умовах – багатопрофільними лікарнями інтенсивного, лікарнями відновлювального (реабілітаційного), планового лікування, закладами медико-соціальної допомоги (сестринського догляду), хоспісами;

в амбулаторних умовах – центрами з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичними центрами), які можуть входити до складу лікарень відповідного типу або функціонувати як самостійні заклади.

З метою забезпечення належної якості та доступності вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та ефективного використання ресурсів у сфері охорони здоров'я в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, створюються госпітальні округи.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога – вид медичної допомоги, яка передбачає надання високоспеціалізованих діагностичних та лікувальних медичних послуг з використанням високотехнологічного обладнання.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога у державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається лише за направленням лікаря первинної або вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.

Порядок надання населенню третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Перелік державних і комунальних закладів охорони здоров'я, що надають третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, визначається Кабінетом Міністрів України.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПАЦІЄНТІВ ТА ЛІКАРІВ

Лікуючим лікарем при наданні первинної медичної допомоги за місцем проживання пацієнта є лікар загальної практики (сімейний лікар) закладу охорони здоров'я, в якому пацієнт отримує таку допомогу, або лікар загальної практики (сімейний лікар), що здійснює медичну практику як суб'єкт господарювання.

Пацієнт, законний представник пацієнта – недієздатної особи або особи, яка має неповну цивільну дієздатність, має право вибору або заміни лікаря загальної практики (сімейного лікаря) в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Лікуючим лікарем при наданні вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров'я, в якому пацієнт отримує відповідну допомогу.

Лікуючий лікар при наданні пацієнту вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги визначається керівником відповідного закладу охорони здоров'я або уповноваженим ним на прийняття таких рішень керівником структурного підрозділу цього закладу.

Пацієнт має право вимагати заміни призначеного йому лікаря. Рішення про заміну лікаря за наявності обґрунтованих підстав може бути прийнято після розгляду відповідного звернення пацієнта чи його законного представника етичним комітетом, що утворюється і здійснює свою діяльність в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Нормативи навантаження лікуючих лікарів, затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.

Лікуючий лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта і не несе відповідальності за здоров'я пацієнта в разі відмови останнього від медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю інших осіб.

Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному або комунальному закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Медичні і фармацевтичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров‘я мають право на встановлення додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що враховуватимуть обсяги та якість виконаної роботи на основі критеріїв, розроблених та затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Розмежування видатків між бюджетами різних рівнів для надання медичної допомоги визначається Бюджетним кодексом України відповідно до видів надання такої допомоги.

Заклади охорони здоров'я – одержувачі бюджетних коштів забезпечують надання безоплатної медичної допомоги населенню шляхом укладання з відповідними розпорядниками бюджетних коштів договорів про надання медичних послуг за бюджетні кошти.

Особливості укладання договорів про надання медичних послуг за рахунок бюджетних коштів визначаються законодавством.

За рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.